Автор статті Віктор Романюк (уродженець с. Завизів)

 

Села, як і люди, мають свої біографії. І у кожного вона своя, неповторна.

Тільки в селі людина може так тісно спілкуватися з природою, розуміти її душею і серцем, милуватися неповторною красою. Наше село – це наша маленька рідна Батьківщина. В кожного є своя хата, стежка, яка рано чи пізно всіх веде в далекий непізнаний світ. Такою маленькою Батьківщиною для багатьох людей стало село Завизів Острозького району Рівненської

області, яке святкує свій 450-річний ювілей. Село Завизів вперше згадується в скарзі від 19 червня 1566 року королівського дворянина Григорія Букоємського про його образу і нанесення ран слугам пана Льва Вельгорського і пані Катерини Войневичевої. Коли і ким засноване село, наразі невідомо. 24 червня 1579 року село згадується у заповіті Богуша Федоровича Корецького, воєводи землі Волинської, старости Луцького, Брацлавського і Вінницького. В ньому вказується, що село Завезов було куплене ним у дворянки Настасії Богданівни Джчусянки-Горяйнової-Тесівської і її чоловіка Олександра Джчуса за 618 коп і 10 Литовських грошей. Таким чином можна стверджувати, що село входило до володінь дворянки Настасії Джчусянки, яка в селі Тесів мала свій маєток. Після смерті Богуша Корецького село переходить у власність до двоюрідного брата і вірного службовця пана Семена Хребтовича Богуринського. Кому належало село в XVII ст., поки що невідомо, але вже на початку ХVІІІ ст. воно належало Яну Станіславу Линицькому, спадкоємці якого володіли селом до початку XIX ст., коли ним заволоділи Ленкевичі. Церква в селі носить ім'я Покрови Пресвятої Богородиці. Коли і ким збудована – невідомо. Дерев’яна, на кам’яному фундаменті, з такою ж дзвіницею. Церква вже діяла в 1732 році, про що свідчить рекомендований лист від 10 квітня 1732 року, виданий священикові Антонію Плюхановському на отримання ним вакансії в Завизівській церкві. При цьому дано було йому приміщення і земельний наділ, яким користувалися попередні священики. 12 жовтня 1882 року місцевим священиком була відкрита церковно-приходська школа, де навчалося 24 хлопці. Вчителював священик, з оплатою 50 рублів на рік. У 1881 році село було куплене полковником Павлом Григоровичем Григор'євим, що володів ним до 1917 року. Маєток Ленкевичів і полковника Григор'єва знаходився між селами Бухарів і Завизів "над кручею" біля річки Горинь. Будинок двоповерховий, дерев'яний, господарські будівлі кам'яні, проіснували до середини 40-х років. Біля будинку був великий фруктовий сад, а біля дороги ріс осокор в 5 обхватів. Коли і ким посаджений - невідомо (зрізаний в 50-х роках на потреби колективізації). Під час польської окупації краю маєтком володіли Подільський і Висоцький (у вересні 1939 року виїхав у Гощу). На кінець ХІХ ст. в селі нараховувалось 50 дворів (родин), де проживало 409 православних, 30 римокатоликів та 30 євреїв. На початку 30-х років минулого століття було запроваджене хуторське землеволодіння. З’явились хутори – Помірки, Підсимановщина, Лисоха, які були ліквідовані радянською владою в 70-х роках. В 30-х роках у селі діяв осередок "Просвіти" зі своєю бібліотекою. Не оминули Завизів буремні лихоліття Другої світової війни. Двадцять троє синів нашого села не повернулися з війни. В ті роки в селі активно діяла сотня Української Повстанської Армії Володимира Петрука-«Деркача». Нині в селі Завизів нараховується 128 дворів, у яких проживає 205 чоловік. Домівки електрифіковані та газифіковані. Усі вулиці з твердим покриттям та освітлені. Працює фельдшерсько-акушерський пункт, Завизівська загальноосвітня школа І ступеня, магазин. Багато талановитих людей народилось в нашому селі, які своєю натхненною працею прославили наш край. Це хлібороби і митці, вчителі і лікарі, науковці і захисники Вітчизни… Важко всіх згадати. І сподіваємось, що нинішній ювілей стане для нашого села стартом для кращої долі, нових звитяг та перемог.